Пан Лодзь

#всяке
З 2014 року мені почало здаватися, що Україна — найкраще місце для життя. Зникла ця душна вторинність пострадянської країни, з’явилось безліч можливостей створювати і водночас бачити, як твоя країна змінюється на краще. А під час війни це відчуття парадоксально тільки загострилося.

Зник комплекс меншовартості. Перед високою ймовірністю втрати з’явилася щемка любов до свого — і бажання поспіхом його дослідити та закарбувати. Додалося гостре відчуття браку часу й кінечності життя, а з ним мотивація встигнути все. З’явився впертий стоїцизм українських фрименів: «їбане, так їбане», «стояли, стоїмо і будемо стояти». І гордість за те, як ти-ми пораємося з будь-якими викликами.

За все треба платити податок. Мій — це і втрати, і сльози, і втома, і прильоти, і відключення, і постійний страх за дітей, друзів, знайомих. І докори сумління, що не даєш дітям нормального дитинства, і докори, що робиш замало.
Але поки можу його платити — буду.

Друзі зі Skvot та Craft Story випустили фільм про український дизайн, над яким працювали два роки.

Чи ідеальна «Дизайн-Культура»? Ні. Але це добре, чесне, місцями смішне знайомство з українським дизайном. Таким, яким він є сьогодні. А завтра буде вже зовсім іншим, тож поспішайте подивитися.

Таня, Дмитро, Інна, Андрій, Олег, Аліна та багато людей за кадром зробили хорошу роботу.

https://youtu.be/dgu9VT0bxRs?si=55D28i0pmmW1WFUj

#spiilka
Між цими фото дев'ять років. На першому ми в офісі keep, який, на жаль, розбомбили росіяни. На другому — у щойно відкритому магазині keep на Золотоворітській, 2а.
Завітайте за нагоди.