храм Аполлона

недолугий місяць листопад,

я пишу тобі листа без любовних звернень та навіть прохань. хоча дозволь збрехати один раз… у мене є одне прохання: я хочу, щоб ти закінчився. ти, як кінець осені, дуже колючий та грубий. я рада, що у тебе немає язика, зубів та голосу, тому що твій рот виносив би найжорстокіші слова. твої вітри несуть зиму, але її запах ще не тут. ти вже кусаєш мої руки, але досі засипаєш збитим осіннім листям.

я фантазую про те, що Осінь - це природна мати, яка народила трьох різних синів: Вересень - син, якого вона майже не бачить, тому що його тягне до літа; Жовтень - істинний спадкоємець та кровний принц осіннього роду; та Листопад - жорстока дитина, якій не дали достатньо часу та любові.

листопад пролітає швидко, але несе він бурю. він - вежа Вавилону, яка ламає все на своєму шляху і розʼєднує народи. але, можливо, тебе, як злодія, зробили інші злодії… можливо, тебе, мій Листопад, ніхто не полюбив і ти став колючим.

з цим я прошу у тебе вибачення.
моє ранене серце жаліється тобі і на тебе, але мої руки тягнуться до останніх днів осені…

споживання замість створення - глибокий порок сучасного людства, і я опинилася його рабом, зрозуміла я сьогодні, коли вперше за декілька місяців дочитала книгу до кінця та перегорнула останню сторінку. моя душа тремтіла від задоволення, коли я взяла в руки іншу книгу та відкрила на першій сторінці, починаючи свою наступну подорож.

я давно заборонила собі купувати нові книги, коли не відкрила жодну з них за рік. споживання замість створення - глибокий порок сучасного людства, і я опинилася його рабом, зрозуміла я, коли подивилася на непрочитану бібліотеку. не куплю жодної нової книги, поки не дочитаю все, що у мене є, сказала я собі і стримала свою обіцянку… лише в іншому форматі: нові книги я не купувала, але нічого не читала.

споживання замість створення - глибокий порок сучасного людства, і я опинилася його рабом, зрозуміла я тоді, коли відчувала себе наповненою. я обʼїлася книгами, які не читала, а на які просто дивилася. рекомендації буктоку стали абзацами, по яким я швидко ганяла. відгуки інших людей стали моїми. прочитані книги змінилися на червоні від екрану очі до пізньої години. я споживала замість того, щоб створювати свою історію. я споживала те, як інші люди читають, замість того, щоб читати самій. я спостерігала за життям інших замість того, щоб жити своє. я забивала свій живіт і з тяжкістю переїдання намагалася творити, забувши, що творення народжується на пустий шлунок, з тихим мозком та дієтою на швидко доступний дофамін.

день 33
мій терапевт (бог) сказав писати про мій біль, а я дивлюсь на написане і розумію, що з нього і складаюся. в поетичному вигляді, а ніяк не в розбитому. бачить бог (терапевт), я відчуваю себе краще, ніж будь-коли, лише дізнаюся, що привиди - це не самі духи, а мої почуття провини, скорботи, трауру - і всі вони мають свою історію.

для мене завжди це було найважливішим вульгарним діянням: триматися за свій біль з разу в раз, видавлюючи з нього найкраще мистецтво. це також свого роду знущання над собою.

селф-харм, вони кажуть. але в чому вони помиляються, так це в тому, що він може справді нести задоволення. як і любов - вона також може мати зуби. поетичний селф-харм може зализувати рани.