Чуттєві історії Алекси Адлер/Ольги Островської

Помічаю білий кутик паперової картки, що визирає з-під стільця на підлозі. Присідаю навпочіпки й, відкинувши друзки, які заважають, піднімаю зображення дівчини. А під ним знаходжу довге білосніжне пасмо, перев’язане шовковою стрічкою.

Сумнівів, що це Саварі, сестра Шемі, не виникає жодних. Надто вже схожі. Тільки ця крихітка, мабуть, іще вродливіша. Але ці очі… бездонні, безживні… від їхнього погляду аж нутро вивертає. Інстинкти шаленіють, вимагаючи захистити юну демоницю. Цю примарну, повітряну істоту я б залюбки втримав на грішній землі. Бажано у власних руках.