Pink Freud

Люди з МРО або НРО часто руйнують важливі інтимні стосунки, коли у них виникають емоційні спалахи. Приводом для цього зазвичай є щось, пов’язане з травматичними переживаннями дитинства. Їхні реакції стають зрозумілішими, коли ми розглядаємо їхній гнів та розщеплення крізь призму об’єктних відносин. Насправді вони не сваряться з тією людиною, яка стоїть перед ними. Ця людина стала несвідомим символом когось із їхнього минулого, хто їх образив.

Коли ви зрозумієте, які обмеження накладає на інтимні стосунки відсутність цілісних об’єктних відносин, вам буде легше зрозуміти, чому ці стосунки розпадаються або наповнені неприємними й непотрібними сварками (Masterson, 1976; 1981).

https://www.psychologytoday.com/us/blog/understanding-narcissism/202611/how-do-borderline-and-narcissism-differ?fbclid=IwZnRzaAVip_pleHRuA2FlbQIxMQBwZG9mBWZkaWQWUSFP2OHfmLnly0rc0U1S56CuKEtJ8XNydGMGYXBwX2lkCjY2Mjg1NjgzNzkAAR87vBmfYzTSCQTz8JxDBBQ-V3Bk6Qs22tWnECnkw9rzSeg1_Rfze8M67EAqGA_aem_gw-zDY9I_mCK_EsXZSTrSw

Тож своє побажання на цей рік я б сформулювала так:

Бажаю тим, кому боляче, приборкати (у значенні прийняти, примирити) свій нарцисизм, щоб пізнати реальне життя з його обмеженнями та умовностями, яке від цього не стає гіршим чи принизливішим.

Адже лише переставши боротися з реальністю, можна знайти внутрішній спокій і гармонію (як би пафосно це не звучало).
Марія Жиган

Нарцис — це не обов’язково огидний монстр, яскравий і помітний, який захоплюється собою, при цьому знущається та мучить усіх навколо. Це може бути зовні зовсім непримітна людина, яка, однак, внутрішньо переживає через те, що інші її недооцінюють, через відсутність визнання, слави та існування, яке не відповідає її відчуттю величі.

І чим більше цієї величі всередині, тим болючішими будуть будь-які підсумки та порівняння з реальністю. Бо в уявному світі все виходить легко й просто, а в реальності треба докладати зусиль. Не завжди на це вистачає сил, умінь, здібностей, можливостей, але амбіції не дають відмовитися від журавля в небі. Тому люди починають втікати у віртуальний світ або замикатися вдома, аби тільки не зіткнутися з тим, що до Манхеттена веслувати й веслувати.

Що можна зробити, щоб зменшити біль від реальності?

Усвідомити свою звичайність, незначність, неунікальність, невибраність, відгородитися від цього, пережити, змиритися, а потім визначити свою швидкість і свої можливості на даний момент, і почати рухатися кроками, що відповідають своїм можливостям. Цілі ставити не про космос, а про реальність. Але оскільки для внутрішнього нарциса це все фу, огидно, дріб’язково, негідно, «тобто, я звичайний?!?! Звичайні — це бидло, а я — принц», то й ймовірність, що щось із цього буде зроблено, мізерно низька.

Тому нарциси — це ті, хто насправді чекає на дно. Бо лише тоді вони готові зняти з себе корону й почати дивитися на себе реально, коли наїдяться болю від опору, втомиться розчаровуватися в тому, що їх не бачать великими, коли самобичування від відчуття нікчемності стане нестерпним, коли думки «ось помру, а ви потім будете бігти за мною і просити вибачення» вже не будуть гріти, а будуть лякати. Ось тоді вони зможуть прийняти те, що вони одні з мільярдів і сонце світить не тільки їм. Вони не кращі за інших, але й не гірші. А життя — це не вічне свято, а просто щоденна праця.

І тоді життя може перетворитися.

Але поки велич засліплює очі — життя є болем.