Харьковский Дед

Не спав цієї нічі.
Ходив курив.
Двічі наливав собі віскі.
Не від вибухів, не від холоду й темряви.
Від безсилля.
Порожнеча в голові...

Холодний граніт.
1536 імен та прізвищ.
На 27 гранітних плитах висічені навічно імена героїв-харків'ян, які загинули з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2023 року, на стінах храму Іоана Богослова ПЦУ.
Ми не можемо повернути матері сина. Дружині – чоловіка. Дитині – батька.
Марино, дякую тобі, що у 2023 покликала мене допомогти.
ДЯКУЮ!
Ти душа і мотор цього дійства в межах "Всеукраїнського об’єднання рідних зниклих безвісти та загиблих захисників України". Упевнений, що цей проєкт пам'яті матиме продовження.
Наша допомога рідним - дати людині відчути, що вона не залишилася наодинці зі своїм горем.
Загиблих уже не повернути. Але ми можемо зробити так, щоб їхні близькі не почувалися забутими.

Carthago delenda est !
Іспанський сором або пекельне пекло.
Немає в нас ні Марка Порція Катона Старшого, ні Сципіона Еміліана.
Натомість є Прайс, Муза, Акім, Кримінал, Консультант та інші Міндічі.

Закінчувався п’ятий рік великої війни...

Про генерала Півненка.
Про "Азов»".
І про вчорашні події в Петропавлівській Борщагівці.
Я особисто знаю командувача Національної гвардії України, Героя України, генерал-майора Олександра Півненка багато років.
Знав його ще молодим підполковником, командиром другого загону спеціального призначення "Омега".
Я знаю, який він офіцер.
Воїн. Справжній. Чесний. Прямий.
Людина, якій, переконаний, на війні, серед своїх бійців, набагато простіше, ніж у високому кабінеті командувача Національної гвардії.
Він не політик. Не інтриган. Не майстер кабінетних схем.
Він бойовий офіцер.
Він не просто командував бригадою з кабінету. Пів року, будучи комбригом, особисто воював разом зі своїми батальйонами в окопах Бахмута й Торецька, пліч-о-пліч зі своїми бійцями, розділяючи з ними всі небезпеки та труднощі війни.

І саме тому я хочу сьогодні публічно висловити йому свою підтримку.
Те, що відбулося вчора в Петропавлівській Борщагівці, потребує ретельного, об'єктивного та публічного розслідування.
Якщо були порушення прав мобілізованих - винні повинні відповідати. Незалежно від посад, звань і заслуг.
Але якщо хтось свідомо організував провокацію проти Національної гвардії, її командувача та "Азову" - суспільство має знати, хто саме і з якою метою.
Я не виключаю такого сценарію.
Занадто вже зручно все це виглядає для нашого ворога.
"Азов" для російської пропаганди - особлива мішень. Символ українського спротиву, який вони роками намагаються дискредитувати.
І якщо хтось вирішив використати реальні проблеми мобілізації для атаки на наших військових, це надзвичайно небезпечна історія.
Не виключаю і внутрішніх інтриг. На жаль, війна не позбавила нашу державну систему від чиновників, для яких власні інтереси важливіші за державні.
Але підозри - це не докази. Саме тому потрібне розслідування, а не пошук винних у соціальних мережах.
Окремо хочу сказати про заклики до насильства проти військовослужбовців.
Це неприпустимо.
Люди, які сьогодні захищають Україну, не повинні ставати мішенями для агресії у власній країні.
Ми маємо право критикувати військове керівництво. Маємо право вимагати справедливості, законності та відповідальності.
Але ми не маємо права перетворювати обґрунтовану критику на цькування всіх військових.
Олександре, я знаю тебе багато років.
Знаю, як ти служив Україні, коли ще не було генеральських погонів і високих посад.
І моя повага до тебе сформувалася саме тоді.
Не за звання. Не за посаду.
За вчинки.
Честь офіцера - це те, що людина несе через усе життя.
Тримайся, генерале.
Поважаю. Підтримую.